Діти та вагітність

Батько погрожує відмовитися від доньки, якщо та змінить ім’я

Цю історію нам розповіла жінка, яка опинилася в непростій ситуації: і лаятися з батьком дитини не хочеться, і дивитися на страждання дочки сил немає.

Отец грозит отказаться от дочери, если та сменит имя

«Почну з того, що чоловік аж до другого УЗД вірив: у нас хлопчик.

— Буде Сашка! — з такими словами він гладив мене по животу.

У нас ще до весілля була домовленість: хлопчика називає він, дівчинку — я. Ну, Сашко так Сашка. Олександр. Гарне ім’я. Для хлопчика.

На першому скринінгу ще було незрозуміло, кого чекаємо. Зате на другому вже сумнівів не було.

— Дівчинка! — посміхнувся лікар.

Тепер була моя черга гладити живіт: там жила Аліна. Аліночка.

Спочатку хором скривилися бабусі — вони у нас подружилися на ґрунті православ’я. Мовляв, немає такого імені в святцях.

Мене це не хвилювало. Більше турбувало, чи подобається ім’я дружину. Втім, він жодного разу на той момент не дав зрозуміти, що його щось не влаштовує.

Коли наша донечка з’явилася на світ і нас виписали з пологового будинку, чоловік сказав, що сам з’їздить і оформить свідоцтво про народження. Я хотіла з цього приводу влаштувати маленьке свято: накрила стіл, запросила наших батьків. Урочисто при них відкрила свіжоотриманий документ і…

— Олександра Іллівна! — гордо проголосив новоявлений татусь.

Я думала, вб’ю його прямо там, на очах у досить усміхненою рідні.

— Чудове ім’я! За святцями! — навперебій раділи наші мами.

Як ви розумієте, свято вийшло дуже швидким і зім’ятим. А я в цей день зробила перший крок на шляху до нашого розлучення.

Другий пішов через кілька років. Ми розійшлися, коли доньці виповнилося сім. І всі ці роки мене пересмикувало, коли чоловік називав її Сашею — так і не змогла звикнути, пробачити обману.

Зрозумійте, я не маю нічого проти цього імені. Але я вибирала інше. Я називала її в животику по-іншому. Зрештою, мені не подобається, як звучить поєднання з по батькові: важко, по-старечі. Та й взагалі, ми домовлялися! Якби був хлопчик, у мене і в думках не було піти проти вибору чоловіка. До того ж він прекрасно знав, яке ім’я я вибрала, і не заперечував.

Я жодного разу не назвала дочку повним ім’ям. Для мене вона була просто Алею — адже Аліну теж можна скоротити. І знаєте що? Аля, хоч і не була в курсі нашого конфлікту, сама страшенно не любила своє «офіційне» ім’я.

Отец грозит отказаться от дочери, если та сменит имя

— Тато, Саша — це хлопчик, — морщилася вона, коли він до неї звертався. — Я не хлопчик. Я не хочу ім’я хлопчика.

Коли ми розлучилися, я планувала сама поміняти ім’я дочки. Але виявилося, що до 18 років це можна зробити тільки з дозволу органів опіки. А їм, у свою чергу, повинні дати свою згоду обох батьків.

— Він у вас позбавлений батьківських прав? Недієздатний? Пропав безвісти? — Питала мене чиновниця. — Немає за всіма пунктами? Тоді його думку ми зобов’язані враховувати.

Так ми і жили. Всі вчителі в школі знали, що на Олександру дочка навіть не відгукнеться. Для новеньких у класному журналі робили поруч з ім’ям позначку простим олівцем: «Аля». Нові друзі і знайомі навіть не підозрювали, що Аля — не Аліна, Олександра. До третього класу «по-старому» її називав лише батько, з яким вона бачилася раз в два тижні, і бабусі. З ними Алька стискивала зуби і терпіла. Все-таки сім’я.

Коли доньці виповнилося десять, вона сама почала вмовляти тата, щоб він дозволив їй поміняти ім’я. Але він був непохитний — ім’я, дане від народження, міняти не можна!

Зараз Аля чекає, коли їй виповниться 18 і їй не треба вже буде нічий дозвіл, щоб офіційно стати Аліною. Але я розумію, що вона в сум’ятті. І все з-за батька.

— Поміняєш — ти мені більше не дочка! — Так він їй заявив недавно. — У мене є дівчинка Саша. Аліни у мене немає.

Загалом, колишній чоловік пішов на принцип. І пам’ятаю, що, коли він «впирається рогом», домовлятися з ним марно. Переконувати доньку жити з нелюбом ім’ям? Або нехай робить так, як їй комфортніше, навіть якщо це посварить її з татом? Але вона його, незважаючи ні на що, дуже любить. І не хоче заподіяти йому біль і вже тим більше відмовлятися від нього.

Є третій варіант — зробити все таємно. Але ж правда все одно рано чи пізно випливе. І тоді буде ще гірше. Поки залишається тільки відпустити ситуацію. Але що робити далі, не збагну».

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button