Вчителька народила прямо на тротуарі поруч зі своєю школою
Появи на світ малюка вона чекала тільки через два тижні, тому сміливо вирушила на роботу. А додому повернулася через кілька днів. І не одна.
Ліндсі не пішла в декрет заздалегідь, вирішила ходити на роботу до останнього. Тим більше, що на Заході зовсім інші традиції відпусток по вагітності і пологах, далеко не такі м’які, як в Росії. Загалом, не було ні найменшого приводу прогулювати школу. Ліндсі працює вчителькою літератури, тому вона встала з ранку, зібралася і вирушила на уроки.
Ліндсі з чоловіком.
Правда, з самого раннього ранку в попереку були якісь дивні відчуття. Але вони були зовсім не схожі на ті, що вона відчувала при перших пологах — півтора року тому народилася її перша дитина, син.
«Помилкові перейми, — вирішила Ліндсі. — Народжувати ще рано».
Коли вона прийшла в школу, навіть ці незначні відчуття зникли. Ліндсі спокійно вела уроки, брала участь у загальних зборах, навіть нагороди вручала на шкільному заході. А ось після нього, повернувшись в клас, відчуття раптом повернулися. Та так, що дух перехопило.
«Колега допоміг мені дістатися до стільця, попередила директора і завуча, що мені потрібно в лікарню, викликала швидку, — розповідає Ліндсі. — Біль ніби натиснула на педаль газу, вона наростала дуже швидко».
Щоб сісти в машину швидкої відразу, Ліндсі вирішила вийти на вулицю. Йти сама від болю вона не могла, їй допомогли колеги і начальство в особі директора та завуча.
«Здається, я народжую», — видавила жінка.
Її поклали на спальний мішок, який опинився в машині однієї з її колег, подзвонили в 911, включили режим гучного зв’язку. Диспетчер пояснював, що робити, а завуч з директором засукали рукави і вимушено приміряли на себе роль акушерів.
«Мені було дуже боляче. Настільки боляче, що було все одно, хто всі ці люди навколо мене — ну так, це начальство, але яка різниця? Головне, що у обох з них вже були діти, вони розуміли, що робити, і підтримували мене».
Поки їхала швидка, вчителька вже благополучно народила. На світ з’явилася дівчинка, здорова і міцна, вагою 3800 грамів. Малятко Ліндсі назвала Зарою.
«Тепер це все позаду, і мені навіть подобається згадувати цей досвід — як пригода. Тільки уявіть обличчя моєї мами, коли я їй написала, що тільки що народила прямо на пришкільному тротуарі! — Ліндсі щиро отримує задоволення від ситуації. — Мабуть, Зара просто вирішила, що все, пора. Думаю, це говорить про її видатної індивідуальності. Напевно вона виросте дуже яскравою особистістю. Впевнена, мою Зару чекають великі справи!»
