«Здала дитину бабусі на карантин — тепер я щаслива»
Наша читачка розповіла, як не впоралася самоізоляції з донькою і роботою. І вирішила проблему по-своєму.
Ігри настільні — три штуки. Печиво, фрукти, соки, трохи газованої води, запас продуктів на тиждень. Викачані мультфільми, щоб запускалися швидше. Намита до блиску за вихідні квартира — правда, однокімнатна, але зате з великою кухнею, де у чоловіка і у мене з’явився міні-кабінет. Здавалося б, до тижня самоізоляції я підготувалася грунтовно: чисто, ситно і є чим розважити і пригостити дитину — дочку чотирьох років від роду. У звичайному житті Стеха ходить в дитячий сад, а ми з чоловіком — на роботу. Самоізоляція була прекрасним приводом побути разом.
Початок кінця
У п’ятницю ввечері сисадмін всім видав ноутбуки з встановленими необхідними для роботи програмами, налаштував віддалений доступ до клієнтської бази. Всі підключилися до сервісу відеоконференцій і домовилися щодня збиратися на планірку о восьмій ранку.
Прокинулася я в сім, разом зі мною піднялася і Стеха. Вмитися за годину я так і не встигла: терміново готувала кашу. Щоб дочка не намагалася влізти в мій ноутбук, ізолювала її в кімнаті і включила мультфільми. Наспіх расчесалась і засіла за роботу. День пройшов дійсно жахливо. Дочка постійно лізла в комп’ютер, не давала мені поговорити по телефону, а ще треба було нагодувати дитину і чоловіка обідом, після — вечерею. Те, що я встигала зробити на роботі до 18 годин, вдома я закінчила до півночі.
Від нескінченного «Мааам!» розколювалася голова, душа боліла від того, що дочка наївся печива замість нормальної їжі і кілька годин поспіль дивилася мультфільми на планшеті. А я-то розраховувала вирізати, почитати і помалювати разом, позбирати пазли і конструктор.
Всю ніч я ламала голову, як все встигнути і не закидати дитини. Ще не розвиднілося — приготувала сніданок, помила голову. В сім ранку нагодувала дитину, висипала на диван пакет з новими іграшками і пішла на планірку. В 8:30 всі іграшки Стеше набридли. Зате вона взялася за ігри з ноутбуком папи.
«Наташа, ну зроби що-небудь, вона мені комп зламає», — невдоволено заголосил чоловік. Щоб врятувати свій проект від знищення, він замкнувся в туалеті. Виходив на волю лише за черговий чашкою кави. Ну і пообідати. Обід в цей раз я замовила з місцевої їдальні, часу катастрофічно не вистачало.
До кінця робочого тижня я перестала спати взагалі. Хотілося тільки випити, забутися і заснути. З чоловіком вирішив, що відвеземо Стешу до його матері. Вона живе за містом, в квартирі, але одна, на роботу Надії Віталіївні не треба. А продуктами і грошима будемо постачати постійно.
Наш медовий місяць
У суботу до свекрухи я збиралася як на свято. Нафарбувалася, надушилась, зібрала всі Стешины речі, які можуть стати в нагоді, всі іграшки, ті самі пазли та настільні ігри, які купувала для самоізоляції. Дві величезні валізи всякої всячини вийшло. Ще в багажник абияк втиснули м’ясо, рибу, макарони, крупи, м’ясні консерви, коробки з фруктами і овочами. У мене було свято, я б сказала, що так сильно чекаю тільки нового року. Стешу віддали і повернулися додому.
В неділю я нарешті відіспалася. І знайшла сенс життя. Ми з чоловіком замовили вечерю з ресторану, відкрили пляшку вина. Ніби медовий місяць знову почався. Я знову все встигаю на роботі. У мене з’явилася можливість постежити за собою, роблю масочку для обличчя, зайнялася зарядкою вранці, п’ю правильне кількість води. За півтора тижні я знову стала схожа на жінку, молоду і красиву. Ніби десять років скинула.
Так, моя дитина не зі мною. Так, я намагаюся телефонувати Стеше як можна рідше, не хочу зайвих дитячих сліз і страждань. Але я теж хочу бути щасливою, хочу жити, а не зійти з розуму в ізоляції. І впевнена, що моя дочка теж щаслива з бабусею. Ось такий у мене карантин.