Різне

Місячна доріжка. Частина 8. Передостання

Лунная дорожка. Часть 8. Предпоследняя

Історія підходить практично до завершення. Повний місяць розставив крапки над “i”. Але є ще одна не менш важлива проблема, яка потребує швидкого вирішення.

Продовження. Початок
Попередня частина

Дмитро поїхав, але Марина навіть раділа відрядженні. До повного місяця залишилося зовсім нічого. Тепер майже щодня вся компанія збиралася в хаті Світлани. Картина спокійно висіла на стіні, але чорний ящик кожен раз після проведеного Микитою огляду дивної речі, видавав зрозумілі тільки паранормальним фахівця, імпульси. Микита хмурився, в задумі смикав себе за бороду.

Але навіть без таємничого приладу всі бачили явні зміни в картині: з кожним днем противна парочка в човні все гірше проглядалася.

Щоденні зустрічі у картини згуртували компанію. Після огляду паранормального об’єкта всі сідали на веранді попити чаю. Микита, не зайнятий вирішенням складних паранормальних завдань, перетворювався в душу компанії. Вони веселилися від душі, слухаючи анекдоти в його виконанні і смішні історії з професійної, не зовсім нормальної діяльності.
Марат теж не відставав від одного. Виявилося, фізики – ті ще веселуни! Марина не раз ловила себе на думці, що ці зустрічі, чай на веранді стали не просто зустрічами з необхідності, а чимось набагато більшим. Іноді вона чомусь згадувала вечірні посиденьки з колишніми господарями будинку і відчувала від цього незвичайну легкість в душі.

…Дмитро зателефонував ввечері, в ніч перед повним місяцем.
– Привіт, Мариночка! Я приїхав!
– Діма! Як я рада!
– Зараз приїду до тебе!
Марина мовчала.
– Марина, чуєш мене?
– Чую.
– Я не вписуюся в твої плани?
– Діма, не ображайся. Але сьогодні ми не можемо зустрітися. У мене важлива справа.
– Ввечері?
– Швидше вночі.
– Вночі? Марина, ти мене лякаєш!
– Дмитре, дорогий, не ображайся. Але я дійсно не можу тобі зараз все розповісти.
– І скільки ж у тебе від мене секретів? Як часто вони будуть виникати? – з образою і навіть уїдливістю в голосі спитав Дмитро.
– Діма, я розповім тобі все завтра, чесне слово і навіть, може бути, попрошу у тебе допомоги.
– Добре, чекаю, – ледве стримуючи образу, відповів Дмитро, – подзвони завтра сама, боюся знову потрапити в немилість.
– Цілу, коханий! До зустрічі! – налила трохи бальзаму на любовні рани Дмитра Марина.

Мисливці за бридкою парочкою зібралися ввечері в будинку Світлани. Марат з Микитою зайнялися перебудовою кімнати: переважили картину на протилежну стіну, дерев’яний диванчик перетягли до стіни, на якій колись висіла картина. Вони по черзі не один раз підходили до не завешенному вікна і навіщо-то намагалися ще ширше розтягнути в сторони штори.

Парочка в човні практично зовсім не було видно.
І ось настала «година ікс». Вся компанія зібралася біля дверей до кімнати, подалі від передбачуваного променя з картини. Чомусь розмовляли пошепки. Марина і Світланою міцно вхопили один одного за руки, Ксенія притиснулася до Марата, і тільки Микита стояв самотньо. Але в його самотність відчувалася сила, він у будь-яку секунду готовий був кинутися на прибульців з картини. Світлана мимоволі замилувалася гігантом, штовхнула тихенько Марину, показав кивком голови на Микиту. Марина посміхнулася і підморгнула подрузі.

Марат, звикся з ситуацією, прошепотів Ксенії, що стане поруч з Микитою «на всякий випадок». Ксенія згідно кивнула головою і приєдналася до подруг.

Чоловіки стояли на передньому плані, дами за ними.
І ось світло місяця поступово освітив кімнату, місячна доріжка простяглася від вікна до протилежної стіни, картина в цьому світі таємничо мерехтіла. Нерви у всіх напружилися до краю, виявилося – дуже страшна невідомість, вірніше, очікування невідомого.

Уява послужливо надавало Марині варіанти повернення злочинців. Від кожного холод сковував її від пальців ніг до горла. І от коли вона, вдивляючись у картину, представляла як, розриваючи полотно, з нього вистрибують злі, голі мучителі самотніх дам, в картині спалахнуло яскраве світло, але тут же погас. Дами від несподіванки скрикнула, чоловіки напружилися. Проте більше нічого не відбулося. Нічого. Картина спокійнісінько висіла на стіні, ніби ніколи в її незвідані надра не втягувалися люди.

Майже годину мисливці за злочинцями простояли мовчки, практично без руху, боячись порушити що-небудь в незрозумілому процесі. Луна пішла за хмару, в кімнаті стемніло.
– Концерт закінчено, – сказав Микита, – вмикайте світло.
Марат клацнув вимикачем. Микита підійшов до картини:
– Все, панове. Човен порожня.
Вони мало не наввипередки кинулися до картині: в човні нікого не було. У корабельних ілюмінаторах виднілися особи батьків Ксенії. У цій частині картини нічого не змінилося.
– Батьки на місці, – прошепотіла Ксенія.
– Так і треба тим виродкам, провалилися в тартарари, – зловтішно сказала Світлана, – за великим рахунком, для чого їм було повертатися?

Микита попросив усіх відійти від дивної речі. Він вирішив ще раз оглянути картину.
– Жодних імпульсів, тихо, – сповістив він після огляду об’єкта.
– Як тепер бути з картиною? – тихо вимовила Світла. – Ксенія, як думаєш?
Мабуть, у Ксенії не було плану. Вона безпорадно подивилася на Марата, Марат на Микиту, Микита тільки знизав плечима.

Несподівано для всіх на перший план виступила Марина:
– Здається, я знаю.

У компанії не знайшлося людини, в погляді якого читалося б довіру до сказаного Мариною. Як можна знати, що робити з цією дивовижною картиною? Продати – Ксенія не зможе спокійно жити після такої операції, викинути – практично те ж саме, подарувати кому-небудь і боятися, що одного разу місячна доріжка перетнеться зі світлом картини і потягне в нутро чергову жертву?

Марина продовжила:
– Давайте спробуємо віддати картину до музею. Не міський, а в історичний комплекс, той, що відкрився місяць тому. До речі, хто-небудь вже побував у ньому?
Все негативно замотали головами. Світла уточнила у подруги, більше для оточуючих:
– Твій Дмитро директор цього комплексу?
– Так. Є тільки один нюанс – доведеться все йому розповісти, адже він повинен знати, як поводитися з картиною. Ви згодні?

Ксенія підійшла до Марини, обняла її:
– Думаю, це прекрасне рішення. Якщо вийде, я буду дуже тобі вдячна, Мариночка.
– Тоді пропоную завтра ввечері зібратися у мене, я покличу Діму, і ми всі йому розповімо. Я б могла і сама, але уявляєте, що він про мене подумає?
Всі зареготали і, звичайно ж, погодилися з пропозицією Марини.

Продовження слід (заключна частина)

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button