Діти та вагітність

Ось вона, подяку: син влаштовує істерики з-за грошей

Фінансова криза вдарила по всіх — і нашим дітям теж доведеться зрозуміти, що це таке. Правда, вони цього розуміти не хочуть. Наш колумніст Любов Висоцька розповідає, як її син відреагував на те, що доведеться вгамувати свої забаганки. Можливо, надовго.

Вот она, благодарность: сын устраивает истерики из-за денег

За свої вісім з половиною років син ніколи не знав проблем з грошима. Не можу сказати, що його сильно балували, але і відмов від чогось саме з фінансових причин не було. Ми могли спокійно перекусити в кафе між школою і заняттями, водити його в платні студії за інтересами, купувати квитки в театри на хороші місця, не пропускати новинки в кінотеатрах, регулярно поповнювати дитячу домашню бібліотеку і так далі.

Все почало змінюватися приблизно півтора року тому. Спочатку в наше життя вперше прийшов досить великий кредит — ми переїжджали в нову квартиру, і треба було робити ремонт. Потім економічна криза вдарила по доходах чоловіка. Вишенькою на торті стала пандемія — чоловік вже півтора місяці сидить вдома, отримуючи за це лише голий оклад, якого не вистачає навіть на платежі за кредитом. Накопичення розвіялись, як дим. Я працюю віддалено, але моя зарплата теж нестабільна: сьогодні — густо, а завтра — порожньо.

В результаті вільних грошей у нас залишається тільки на продукти і оплату рахунків. Якщо раптом трапиться якийсь форс-мажор, доведеться лізти в борги — про це навіть думати не хочеться.

Але ми-то з чоловіком ще пам’ятаємо 90-е з їх тотальним безгрошів’ям, гуманітарної сочевицею і повним нерозумінням того, що принесе завтрашній день. Це була загартування, якої вистачить на будь-які труднощі. А от син… Він найскладніше переживає фінансову яму. Йому, звиклому до активного безпроблемному рівнем життя, ще до карантину було складно зрозуміти, чому батьки все частіше говорять: «Ми не можемо це купити», «У нас немає на це грошей».

Спочатку ми намагалися не зводити все до грошей. Не зайшли перекусити в улюблену кав’ярню, тому що спізнювалися на заняття. Пропустили футбольний матч, тому що ти захворів. Давно не ходили в театр, тому що просто так склалися обставини. Не поїхали на екскурсію з класом, тому що змагання. І так далі.

Потім придумувати «обставини» стало все складніше. До того ж хлопець не маленький, розмови батьків чує і трактує досить правильно.

Останній місяць перед карантином був особливо важким морально. У звичайний час в березні ми беремо квитки на літо, на море. В цьому році я тягнула до останнього.

«Мам, ти вже взяла квитки?» — майже кожен день нетерпляче питав син.

В якийсь момент я дохідливо пояснила: моря в цьому році, швидше за все, не буде. А якщо і буде, то не два місяці, як зазвичай, а не більше двох-трьох тижнів. І найближчим часом це питання точно не вирішиться.

Дитина, звичайно, засмутився, що на нього боляче було дивитися. Плакав, переживав. Через пару днів повернувся до розмови.

«Ну, нічого страшного адже, так, мам? Адже ми і вдома зможемо добре відпочити. На природу будемо їздити, на затоку. Ви ж якраз обіцяли мені навесні велосипед купити новий двоколісний, тато мене кататися нарешті навчить».

Тут його чекав удар номер два. Велосипед зараз купити теж не вийде. Треба потерпіти.

Вот она, благодарность: сын устраивает истерики из-за денег

І тут хлопця прорвало.

«Я не хочу терпіти, чому я повинен терпіти, — ридав він. — Нічого не можна: в кафе не можна, нову гру не можна. Велосипед не можна. Тільки вчитися і читати, чи що, можна? Я не брав ці ваші кредити, чому мені нічого не можна!»

Що тут скажеш — син хоче жити, як зазвичай, а не терпіти якісь там труднощі, вникати в дорослі справи. Він хотів своє дитинство назад — безтурботне і без фінансових проблем. Він дитина.

Ридав він, а боляче було мені. Я прекрасно розумію його емоції, відчуття. Навіть дорослим важко пережити крах планів. Мені теж дуже хотілося б лягти і кричати: «Я дівчинка, у мене лапки, я не хочу нічого вирішувати». Але я не маю на це права.

Після цієї істерики син зациклився на грошах. Спочатку він висипав і ретельно перерахував гроші зі скарбнички і гаманця. Приніс їх мені, просив купити квитки. Повернула йому заощадження, пояснила, що не вистачить. Він наполягав, щоб я взяла, я відмовлялася.

Потім він прийшов говорити, що йому не потрібні подарунки на день народження і святкувати нічого не треба (якщо що, до дня народження ще майже півроку). Зі сльозами на очах озвучував «правильні» думки: він економить.

Потім пояснював по телефону бабусі, чому ми не зможемо до неї приїхати. Моїми дорослими словами: обставини, проблеми з грошима. Довів бабусю майже до інфаркту.

Потім просив «хоча б двісті рублів на книжку». Потім — «хоча б один раз купити додому їжу з Макдональдса». І все це з таким виглядом, що серце кров’ю обливається: нещасної дитини позбавили останніх радощів життя.

А потім сталася карантин. І ходити стало нікуди не тільки тим, у кого немає грошей, але і взагалі всім. Хтось, може, і засмутився, а я зраділа. І зараз в глибині душі сподіваюся, що період закритих громадських місць затягнеться ще хоча б на пару місяців. Тому що тяготи пандемії моя дитина — це нове покоління, що не пройшла через дев’яності, як виявилося, переживає простіше, ніж проблеми з грошима.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button