Микита Єфремов: «У відносинах мені важливо віддавати»
31-річний актор — про знаменитих родичів, коханій дівчині і вихованні себе. А з 26 грудня голос Микити можна буде почути в мультфільмі «Іван Царевич і Сірий Вовк — 4».
– Микита, готуєтесь до Нового року? Плануєте щось, підводьте підсумки?
– Я намагаюся підводити підсумки, пишу список бажань на майбутній рік. Але в цілому не дуже люблю це свято, не можу сказати чому. І передноворічного настрою немає, особливо поки сніг у Москві щільно не випаде. Зараз активно тривають зйомки, багато особистих справ, тому настрій робочий.
– А загадуєте бажання за якимось особливим принципом?
– Ні, просто беру ручку і пишу, що хочу.
– Все збувається?
– Збувається те, до чого я готовий.
– У вас в «Инстаграме» останнім часом багато постів-роздумів на теми, які можна об’єднати словом «усвідомленість». Наприклад, про різницю між «повинен» і «хочу», про вміння говорити «ні», про дозвіл самому собі бути щасливим. Чому вас це хвилює?
– Мене це зацікавило півтора року тому. Я зрозумів, що у своєму попередньому розвитку уперся лобом у стіну і страждаю від того, що відбувається зі мною. При цьому бачив людей, які можуть приймати цей світ у всіх проявах і живуть з собою в згоді. Захотілося того ж, став вивчати тему. Я не претендую на звання усвідомленого людини, просто ділюся досвідом. Цей шлях переосмислення, спрощення власного сприйняття приносить багато позитивних плодів.
– Які, наприклад?
– Переді мною стоїть завдання: хотілося б менше думати. Робити ту частину роботи, за яку я відповідаю, і при цьому вміти прийняти будь-який результат як крок до розвитку. Навіть якщо йде не так, як хочеться або подобається, намагатися бачити в цьому те, що може мені допомогти. Вчитися бути щасливим тут і зараз. Наприклад, я вчора стояв в пробці півтори години, і так, у мене з’явилося роздратування. Треба було його спокійно прийняти. Це побутові речі, але я розумію, що подібні емоції висмоктують у мене багато потрібної на інші справи енергії.
– З іншого боку, чим більше в цьому розбираєшся, тим більше з’являється питань.
– Природно.
– Чи думаєте ви, наприклад: правильно я вибрав професію?
– Це робота мозку, яка забирає сили. В дитинстві у мене була мрія стати футболістом, але рефлексія на тему «а якби склалося так-то» не має відношення до реальності і знецінює те, що у мене є на даний момент. Якщо я щось хочу поміняти в своєму житті, то чому б взяти і це не зробити?
– А ви у свій час мучилися вибором інституту?
– Ні, пішов і пішов. У мене чомусь мало спогадів на цю тему. Точно ніхто мене від акторства не обумовлював. Батько (актор Михайло Єфремов — прим. ред.) сказав, що це складна професія, але додав: «Якщо хочеш, роби».
– Цієї весни вперше знялися з батьком у кіно. Як все пройшло? Очікування виправдалися?
– Мені дуже сподобалося. Батько — великий професіонал, і я багато чому навчився. Знову ж таки, легкому відношенню до того, що відбувається, з гумором. Якщо у мене були питання, я їх ставив, і якщо батько щось помічав, міг підказати, але все це проходило в простому режимі.
– У вас було в житті моменти, коли ви приховували прізвище?
– Ні.
– Невже ніколи не переживали на тему «Мене взяли чи не взяли тому, що я син…»?
– Напевно, був такий період, але я більше зайнятий тим, що відбувається зараз. І такі думки іноді присутні, але я веду роботу з самооцінкою.
– У вас збереглися спогади про дідуся, Олега Єфремова?
– Їх досить мало. Одне з найяскравіших — передсмертне. Ми відвідували його 24 травня 2000 року, йому фізично було вже дуже важко. Ще мені розповідали батьки, як я проводив час у нього в кабінеті, але цього не пам’ятаю.
– Він мені подобається у всіх ролях. Мені здається, Олег з тих акторів, які не вміли погано грати.
– Скажіть, існує клан Єфремових?
– Не знаю. Якщо я з нього вийду, напевно, зрозумію. З боку видніше.
– Тут скоріше мова про те, наскільки ви часто збираєтеся разом. Може бути, є якісь сімейні традиції?
– Якщо у нас є бажання побути разом на свято, то ми можемо про нього повідомити і іноді збираємося: на Новий рік, на дні народження. Але особливих традицій немає.
– Я прочитала вашу цитату, що «робота над роллю — це привід побачити в собі риси персонажа». Які зіграні герої виявилися на вас схожими?
– Ми всі різні і унікальні, але мені здається, що я можу знайти ідентифікацію з практично будь-якою людиною. Так що всі мої персонажі одночасно близькі і далекі. У мене є метод прийняття рішень. Поділився один товариш. Коли я нервую з приводу того, чи правильно роблю, чи ні, я визначаю собі дедлайн, ставлю нагадування на телефоні. І головне завдання після цього — взагалі про тему не думати. І коли дзвонить будильник, рішення якимось дивом приймається. Як? Для мене загадка. Але також я розумію, скільки вплив чинить на нас підсвідомість. І в роботі теж. Не все засновано на логіці.
– Ви вже в четвертий раз озвучили в мультфільмі головного героя — Івана Царевича. За вісім років з’явилися у нього ваші риси?
– Ні. Хоч і кажуть, що герой зовні схожий на мене, але я точно знаю: коли мультфільм малювали, ще не було мови про те, що озвучувати запропонують мені. Так співпало. І від мене якоїсь сильної акторської гри не знадобилося. Коли я прийшов перший раз, ми пошукали інтонацію, але досить швидко знайшли. Я дуже добре розумію мету, для чого беру участь у цьому проекті. Я люблю дітей, і мені здається, дуже круто, коли з’являються продукти для перегляду всією родиною.
– Четверта частина — музична. Вам довелося співати?
– Ні, там від царської родини за всіх віддувається Кіт учений.
– Ви сам дивіться мультфільми?
– Так, люблю проекти Disney і Pixar. А також дивлюся мультфільми для дорослих, такі з сатирою, сарказмом. Ось зараз виходить четвертий сезон мого улюбленого «Рик і Морті» (комедійний науково-фантастичний анімаційний серіал, що виріс з хуліганською пародії на серію фільмів «Назад у майбутнє». — Прим. ред.), у нього перерви між сезонами довгі, до півтора років, тому я дуже чекав.
– Нещодавно з вашою дівчиною Марією Иваковой ви були визнані парою року. Що найважливіше потрібно робити у відносинах, щоб їх зберегти?
– Для мене дуже важливо віддавати. Любов — це дія, турбота, спрямована на благо іншої людини. Це раз. А два — вчитися бути відкритим. Для мене це новий момент. Не боятися відчувати, в тому числі злість і образу. Розуміти свої потреби і про них говорити. Другий чоловік не телепат, не повинен здогадуватися про моїх бажаннях. Якщо я хочу, щоб мене обійняли, можна про це просто запитати. І зберігати цей зв’язок на рівні почуттів. Бо часто буває, що вона переривається, і важливо мати мужність знову повернутися один до одного, підтримати.
– Ось це ж складно. Лагодити те, що ламається, а не шукати нове.
– Це мій шлях — взяти на себе відповідальність за відносини, за те, що я в них. Але я навіть ніяковію про такі речі говорити, тому що вони за фактом клишированные і звичайні. А на перевірку часом виявляються найскладнішими і необхідними. І як зробити, щоб у цих слів і простих дій не пропадала свіжість…
– У вас є способи?
– У нас є такий ритуал, як подяки. Незважаючи на зайнятість, ми кожен вечір дякуємо один одного. Це все знову ж таки про відкритість і про довіру. Процес закоханості, такий магічний, затьмарює все. А потім відбувається момент прозріння, коли ми обидва бачимо недоліки один одного і далі вже вибираємо, як з цим впоратись.
Але це не означає, що я людина, у якого все ідеально у відносинах, ні, звичайно. Я тільки вчуся.
– Ви розповідали, що з Машею познайомилися на акторському тренінгу. А що ви там робили?
– Мій друг Саша Дзюба проводить такі тренінги, це спосіб розслабитися, відчути себе в команді. Для тих, хто, як я, є актором, це можливість повернутися до азам, перевірити себе та збагатитися новими інструментами. З моєю професією ніколи не пізно вчитися, у неї немає певних стандартів. Саша покликав, і мені стало цікаво випробувати себе, я ж не якийсь там замшілий.
– Які у вас захоплення крім кіно?
– Футбол, музика, читання, зараз тема медитації мені подобається. Нещодавно на відпочинку спробував дайвінг. З парашутом пару раз стрибав, от думаю, вчитися мені цього серйозно або не вчитися. На серфі катався поки тільки в Підмосков’ї, хотів би на велику хвилю встати.
– У відносинах з’явилися нові інтереси?
– У планах варто піти на заняття танцями, але поки ніяк не виходить. У нас багато спільних захоплень: ходимо в театри, що можемо приготувати.
– Ви вмієте готувати? Є фірмова страва?
– У наш час можна відкрити YouTube, і там тобі покажуть, як зробити будь-яку страву. А ти можеш сказати, що це твоє фірмове.
Бліцопитування
Подорож року
– Алтай. Вийшло таке дике подорож, по горах з рюкзаками. Бачили бурундуків, в небі ширяли орли. Хоча мені також дуже сподобалися і Італія, і Мальдіви, і Португалія — взагалі, багато їздив в цьому році.
Книга року
– «Обійми мене міцніше» Сью Джонсон. Вона про стосунки. Скептично ставився до занадто «солодкого» назві, але книга справила велике враження і багато чому навчила.
Людина року
– Маша, мама, Олена — молодша сестра Маші. А ще Артем Дзюба. Та й себе теж назву.
Сперечаємося, ви не знали, що…
Микита закінчив музичну школу по класу скрипки, а також вміє грати на гітарі, фортепіано та барабанах.