Як вчасно помітити, що твоя робота стала хворобливою одержимістю
Про трудоголізм як формі залежно розповідає наш експерт, практикуючий психолог Тетяна Огнєва-Сальвони.
Тетяна Огнєва-Сальвони
Психологія
Практикуючий психолог, письменник, автор книги «Права і щаслива»
«Я ж працюю як віл! Що в цьому поганого?» — сказала моя подруга з обуренням, коли я мимохіть зауважила про те, що така її заглибленість у роботу 24/7, е-е, трохи пахне залежністю начебто алкогольної або наркотичної. Людині майже сорок, вічно плаче, що хоче сім’ю дітей-визначитися і на терапію навіть давно мріє піти… Але із-за робочих процесів скасовує побачення, оплачує сеанси психолога, а потім на них не приїжджає, бо звіт-завал-дедлайн-зустріч-збори. Добре, що вотсап придумали, можна надсилати одне одному звукові повідомлення і створювати з натяжкою фікцію дружньої бесіди, розтягнутою у часі.
Трудоголізм — це офіційно визнана форма залежності. Причому навіть гірше хімічної, так як є соціально схвалюваної! У чому ж його вторинна вигода?
Ореш як раб на галерах, недосипати, недоедаешь, приносиш в жертву особисте життя, сім’ю, друзів. Причому не факт навіть, що багато заробиш. Це теж міф, ніби трудоголік одно кар’єра, високий дохід. Часто якраз немає. Частіше це просто робоча конячка в компанії, на яку звалюють максимум робочих процесів за мінімальну компенсацію, і вона чомусь щастить, і везе довго. Так чому?
В даному випадку компенсацією стає почуття відчуженості, стійкий пофігізм, що виникає при втомі і недосипу. Взагалі, такий стан всім знайоме хоч раз у житті. Коли настільки виснажений, що що б не відбувалося, сприймаєш це рівно. Ось це отупіння синапсів і анестезує біль душі, дає відчуження від почуттів, при цьому присипає зверху, як приправою, відчуттям своєї базової цінності, значущості, важливості, що без тебе тут все завалиться, розвалиться. Це і є головна вигода трудоголізму.
Робота дозволяє не відчувати порожнечі життя, не бачити свої реальні психологічні проблеми, не проживати свої негативні почуття. Ще коли ти багато працюєш, то ти апріорі хороший. Робота також замінює необхідність розвивати емпатію та інші соціальні навички. У цьому сенсі трудоголік якраз дуже ледачий. Адже без роботи не так-то просто з кимось подружитися. Потрібно відчувати іншу людину, представляти для нього якийсь інший інтерес, емоційний, душевний, вчитися любити і дружити, вкладатися у відносини з іншою людиною.
А в трудоголіка дружби будуються на основі роботи, вона як би відразу готовий напівфабрикат для виникнення стосунків.
Люди — істоти соціальні. Нам потрібні інші, ми без інших людей сходимо з розуму. Самотність — найстрашніше випробування. А самотність, коли навколо всі інші спілкуються, дружать, балакають, сміються, танцюють, кохають, живуть, — це взагалі катастрофа.
І хронологія виникнення залежності приблизно така. В якийсь момент життя, зазвичай в дитинстві, відбувається щось, що різко розриває його контакт із найближчою людиною, ламає систему довіри, б’є кудись у найвразливіше місце, поміщаючи замість почуття близькості і впевненості в серці — біль, страх болю і нестійкість. Ось цей страх живого контакту народжує потребу в якихось психологічних милицях, щоб мати як би привід для спілкування, при цьому почувати себе на безпечній дистанції, ну і знеболювати рану знедоленої людини, яка завжди болить. А вже у яку форму залежності впасти, тут кожен вибирає в міру своїх особистих дефіцитів.
Вихід же з залежності — простий. Коли психологічна вигода від обслуговування цих невротичних дефіцитів стає сильно менше порівняно з втратами, то людина приймає рішення стати на важкий шлях змін. Зазвичай він називається «Хочу по-іншому. Як – не знаю, але по-старому вже не можу. Хоч і по-новому не вмію». І тоді він поступово дізнається за допомогою фільмів, книг, на практиці, від терапевта, або в терапевтичній групі, або в церкві, де у нього хворі місця в душі, а де здорові. Зміцнює здорові, перебинтовывает хворі. Не завжди успішно, іноді, навпаки, ще більше расцарапывает хворі і пошкоджує здорові. Але одного разу обраний напрям у будь-якому випадку приносить плоди.
В принципі для цього потрібна сміливість. Як сказав один настільки відомий психолог, що його ім’я вже забули: «Для щастя потрібно мужність». Втім, людина може бути цілком щасливий і зі своєю залежністю. Як мінімум іноді.