Чому дитина погано поводиться з мамою, а з бабусею або нянею – добре?
Чому погану поведінку дитини дістається батькам: 2 причини
Ви відправили малюка з бабусею на дачу або нарешті-то по закінченні самоізоляції запросили няню. Приїжджаєте на вихідні або повертаєтеся з роботи – і при вашій появі чадо раптом стає неймовірно примхливим. Той, хто сидів з дитиною, запевняє, що без вас все було тихо-мирно. Що ж сталося?
Дитина зустрічає маму з роботи примхами. Чому?
Чи знайомі вам такі ситуації: малюк був півдня або цілий день з бабусею (з нянею, в саду), тут приходите ви, і дитину як підмінили: капризи, валяння на підлозі, істерики. Ну і відразу бабусі (няні, вихователі): “Да-а-а, мама прийшла… а у мене була золота дитина”. І тут же багатозначно: “А у тебе так завжди з ним? З нами все ідеально було, шовковий. Тільки мати з’явиться – одні примхи!”.
І ось ти стоїш, вся червона від сорому — навіть дитину виховати нормально не можеш, тобі все відморожуються, а з іншими “ходять по струнці”. Про причини такої поведінки я здогадувалася, але пояснювати кому-небудь що-небудь завжди вважала якось недоречно, як ніби оправдываешься.
А між тим причина проста — син або дочка дійсно веде себе гірше всього з мамою, і це норма, тому що саме з найближчою людиною ми можемо дозволити собі бути максимально розкутими і природними. І так, самим близьким завжди дістається більше всіх. Але саме тому, що вони близькі.
У суспільстві, в саду, з нянею, навіть з бабусями дошкільник все одно трохи “в офісному костюмі”, він стримує себе, намагається бути краще і відповідати, він вже навчився підлаштовуватися під те середовище, в якій знаходиться. І тільки вдома, у колі близьких, він нарешті може бути собою. А це значить – не тільки слухатися і посміхатися, але і “скидати негатив”: адже і у малюка трапляється поганий настрій, він втомлюється, та й просто треба ж десь позбуватися від напруги.
Звичайно, другій стороні, згаданої вище, набагато приємніше думати навпаки: що таке дитяче поведінку в їх присутності — це результат унікальних (!) педагогічних талантів, якими мати не має, але ми-то з вами знаємо…
Ще одна причина таких реакцій полягає в тому, що дитина підлаштовується під емоційний стан дорослого поруч, як би віддзеркалює його поведінку.
Саме тому з бабусею він один, в саду інший, а вдома — третій. Кожна “довкілля” пред’являє дитині свої вимоги, скрізь свої правила і засади (незважаючи на те, що напевно багато хто з вас, залишаючи дитину з бабусею, просять дотримуватися правил) — тим не менше з кожним членом сім’ї у малюка складаються свої відносини, і він “приймає правила гри”. Приходячи після садка додому або повертаючись від бабусі, дитина потрапляє у ваш світ, і йому складно різко перебудуватися.
І ось тепер уявіть: цілий день малюк був з бабусею, він звик до її манері говорити, тембру її голосу, до її “можна” і “не можна”. Тут з роботи приходите ви. Зовсім інший за емоційним станом людей, з іншою системою координат, іншими “можна/не можна”, іншим типом реакцій і т. п.
Малюк радий вам, але він зараз в одному емоційному стані (підлаштувався під бабусю), а ви у нього асоціюєтесь зовсім з іншим емоційним тлом. Відбувається якийсь збій — одночасно працюють дві системи координат, що часто виливається в істерики і капризи.
Ну, а далі – докірливий погляд: “Все зрозуміло… Мати прийшла” і т. д. Хочеться в цей момент сказати: читайте, товариші, дитячу психологію! Це нормальна реакція!
Більш того, хамелеончика може клинить подібним чином кожен раз, коли будуть перетинатися дві або більше “системи координат” (наприклад, в гостях, там, де багато родичів, тощо), і чим більше різниця в поведінковому плані між вами і нянею, вами і бабусею, вами і чоловіком і т. п., тим сильнішим може бути реакція.
А що робити в таких ситуаціях? Нічого, дати час перебудуватися.
Сказати: “Я розумію, ти нудьгував, просто трохи розгубився, коли я прийшла, і т. п.”. Буря вщухне, світ відновиться. Нервова система дозріє з віком, до 6-7 років, як правило, малюк вже вміє брати під контроль ці “бурі”.
Ну і картати себе не треба: справа тут зовсім не в вас або на вашому вихованні, так що всіх, хто вважає по-іншому і, не дай Бог, вам про це натякає, в ігнор.
І, звичайно, те, що бабуся або няня поводяться з дитиною не так, як ви, – зовсім не привід відмовлятися від їх допомоги. Хоча на відміну від 90-х і 2000-х, коли мати няню було “пристойно” і навіть “статусно”, зараз наявність помічників у сім’ї з дітьми чомусь часто вважають за краще приховувати.
“Мені ніхто не допомагає”
Тема няні в Инстаграме — одна з найбільш холиварных. Хтось просто приховує наявність няні і гордо пише мало не в шапці профілю “без нянь і помічників” (ну, ок). Хтось пише: мені ніхто не допомагає, няні ніякої немає (при цьому є бабусі, які беруть активну участь у житті онуків, водій, який розвозить дітей по гурткам, старший брат, який забирає з садка, і т. п., але це як би і не в рахунок).
Загалом, наявність допомогою чомусь намагаються приховувати, а якщо її, цієї допомоги, дійсно немає, то на цьому люблять акцентувати увагу, це служить окремим предметом гордості.
Хоча кому яке діло? У нас У всіх спочатку різні і фізичні можливості, і фінансові, і емоційні ресурси, і потреби, і цілі. Кожен сам собі підбирає ту схему, яка зручна їй, щоб жити в комфорті, а не на знос”.
Тому що дітям важлива адекватна мама, а чоловіка – доглянута дружина, не повзаюча рачки від втоми, коли він приходить з роботи. І якщо чиєюсь внутрішньої батареї вистачає на те, щоб крутитися однією без допомоги сторонніх, на здоров’я!
Як би не складалася ваша життя з помічниками, головне, щоб ви самі були цим життям задоволені. В іншому випадку треба щось міняти, а не бити себе п’ятою в груди “все-сама-все-сама”. Ніхто цих жертв не оцінить.
А якщо всім задоволені і в гармонії, то навіщо взагалі тоді акцентувати увагу на тому, як саме це сталося: без нянь і помічників або з їх участю?
Я за комфорт всій сім’ї. За гарну спокійну маму, за дітей, які ростуть, оточені увагою, за чоловіка, на якого вистачає часу, за наявність у мами власних інтересів. А вже як це буде реалізовано технічно, особиста справа кожного. Комусь потрібна няня як “другі руки”, комусь- домработница раз в тиждень, кому-то мама допомагає, комусь взагалі ніхто не потрібен.
І вже точно цим не треба хизуватися, не пишатися, не приховувати, не тикати. Адже головне, щоб мета була досягнута, і всі були задоволені і щасливі.