Жорстокі методи виховання, які 100 років тому були нормою
Історія тілесних покарань дітей має давню історію, засновану на страху дорослих виростити неугодного суспільству людини. Тому молодиків у старовину жорстоко карали з приводу і без — для профілактики і нібито для їх же блага.
У сучасному світі насильство в будь-якому його прояві поза законом. У багатьох країнах бити дітей заборонено законом. А у нас в країні не припиняються суперечки про те, де знаходиться та межа, за якою настає кримінальна або адміністративна відповідальність дорослих за заподіяння фізичного болю дитині.
Хтось вважає рукоприкладство неприпустимим, а для кого-то це крайня міра. Наші батьки у виховних цілях могли дати нам заслужений запотиличник або всипати ременя за серйозну провину. Зараз же за такі силові методи виховання можна загриміти на 15 діб за ґрати, а то і зовсім позбутися батьківських прав. Про школу і говорити нічого — вчителі не мають права навіть пальцем зачепити дитини. Карати можуть тільки батьки.
«Вихователь». Михайло Ватутін, 1892 р. Яскрава ілюстрація, як у старовину зверталися з дітьми.
Але такі часи були не завжди. В патріархальній країні із суворим підпорядкуванням молодших старшим дітей чекала доля екзекуцій. У Священному писанні чорним по білому написано: «Хто шкодує різки своєї, той ненавидить сина».
Про те, що малолітніх треба час від часу бити, писали в XV столітті в першому зведенні життєвих законів «Домострої»: «Любити і берегти, але і страхом рятувати, караючи і повчаючи, а коли й побити. Карай дітей в юності — упокоят тебе в старості твоєї».
Традиції рукоприкладства продовжилися і в XVII і XVIII століттях. Катерина II, захоплива європейськими ідеями Просвітництва, намагалася припинити знущання над дітьми, навіть запротоколювали це документально в «Жалуваній грамоті дворянству». Але весь наступний століття і навіть початок ХХ в гімназіях і училищах про заборони забували, то знову згадували, то знову забували. А вдома дитина отримував сповна за провини, так сказати, по старій традиції. Як же карали дітей в дореволюційній Росії?
Порка різками
Цього тілесного покарання не уникли ні нащадки знатних родів, ні дітвора простіше, не кажучи вже про рабів-кріпаків. Порка різками була офіційно дозволена і прописана в статутах гімназій і училищ з веління Миколи I. Імператор озлобился на молодих людей після повстання декабристів — покоління аристократів, вихованих без фізичний катувань. До речі, імператор, незважаючи на свій високий статус, в дитинстві теж був битий різками, а ще лінійками і збройними шомполами — це була виховна дресура його наставника німця Ламздорфа.
«Прочуханка». Павло Ковалевський. Дуже красномовно, погодьтеся.
Різки — це пучок пов’язаних тонких прутів. Їх спеціально готували до екзекуції, вымачивая в солоному розчині для гнучкості прутів. Удари наносили по голому тілу, і покарання перетворювалося для гімназистів на справжнє катування — сіль потрапляла в рани.
В навчальних закладу була шкала покарань, де прописували, за яку провину скільки ударів покладається порушнику, а виконував покарання вчитель. Частіше били малюків початкових класів, хоча негласно отримували і старші за віком гімназисти.
Дівчаток не чіпали, для них були інші каральні заходи. А хлопчаків гамселили не тільки різками, але і мотузками, палицями і батогами. Бідолахи терпіли і приймали це як даність. Часи були такі, мало кому вдалося прожити життя без болю від насильства. Особливо в цьому питанні відрізнялися духовні семінарії. Там «вгамовували дух» учнів і дорослі наставники, і однолітки-вихованці, відіграючись на молодших.
У середині XIX століття покарання різками в навчальних закладах заборонили, але воно не зникло зовсім. Остаточно це ганебне явище зникло з життя народу після 1917 року.
«Майстер і підмайстер», Іван Богданов. Ювенальна юстиція? Ні, не чули.
Бити чи не бити — навіть не питання
В сім’ї, за закритими дверима, дітям діставалося не менше, ніж у гімназіях. Пам’ятайте Ваньку Жукова з чеховського оповідання, якого віддали в науку до шевця і який просив дідуся забрати його від мук?
«А вчерась мені була прочуханка. Господар виволік мене за волосья на двір і отчесал шпандырем за те, що я качав їхнього дитини в колисці і за нечаянности заснув. А на тижні господиня веліла мені почистити оселедець, а я почав з хвоста, а вона взяла оселедець і її мордою почала мене в харю тикати».
Знущалися не тільки над нещасними сиротами — в дворянських сім’ях самодурів теж вистачало. Письменник Іван Сергійович Тургенєв у дитинстві настраждався від своєї владної і жорстокої матері: «Дерли мене за всякі дрібниці, мало не кожен день». А Максим Горький описав в автобіографічній повісті «Дитинство» своє перебування в будинку рідного діда Василя Каширіна, коли його ледь не засікли до втрати свідомості.
Карцер
Зараз штрафні ізолятори для особливо злісних порушників є тільки в тюрмах, і неможливо собі уявити, що це жахливе приміщення для тортур могли використовувати у «педагогічних» цілях. Адже така практика була на протязі більш ніж ста років! Опис карцеру, куди відправляли одуматися шибеників, є у Салтикова‑Щедріна: «…Приміщення займало темну і крихітну трехугольную западину в капітальній стіні; на підлозі цієї западини був кинутий набитий соломою матрац, біля якого була поставлена дерев’яна табуретка. Рухатися по цій будці було неможливо… Ось в цю смердючу дірку і укладали злочинного школяра, причому не давали йому свічки, а замість їжі призначали в день три шматка чорного хліба і води».
Між іншим, карцер був навіть у такому привілейованому закладі, як Царськосельський ліцей, де навчався Пушкін. Там до вихованців ставилися з повагою до крайньої міри не доводили, за порушення отсаживали на задні парти або позбавляли права носити мундир ліцею. Але сильні проступки не прощали — порушників закривали в карцері.
Темна кімната
Не тільки фізичне покарання здатне довести дитину до нервового зриву, але моральне насильство теж. У XIX столітті практикувалося ще одне покарання — випробувати незміцнілу дитячу психіку в темних комірках, нежитлових приміщеннях. Головна героїня роман Шарлотти Бронте «Джейн Ейр» згадує, як її ще зовсім малою замикали в Червоній кімнаті, де помер її дядько.
Поставити на сухий горох
Зараз нікому в голову не прийде змусити свою дитину страждати, стоячи колінами на рубав крупі, впивающейся в ніжну дитячу шкіру, крім зовсім уже відморожених «батьків», як це було у випадку з хлопчиком, якого ставили колінами на гречку. На щастя, зараз такі вчинки шокують, вони скоріше виключення, ніж правило.
А в сім’ях, які жили 150 років тому, це було рядове явище. Нашкодив — вирушай в кут з горохом, гречкою або сіллю. Це вважалося не самої суворої мірою, бували й дужче. І ніхто не шкодував мальцов, у яких після такого виховання на колінах ще довго залишалися вм’ятини і синці.
Тягання за волосся
Нам це неможливо уявити, а коли-то розгніваний вчитель міг схопити школяра за вухо чи за волосся і оттаскать при всьому класі. Кричати проказнику було марно. Криком він міг хіба що ще більше погіршити своє становище, довести себе до розг або карцеру. В історичних довідниках описаний випадок, коли старша вчителька, розсердившись на дівчинку, схопила її за косу, протягнула перед усім класом і в коридорі відрізала учениці косу. Крім болю нещасний дитина зазнав жахи приниження. Зараз за таке педагог вирушив би під суд.
Ярмо на шиї
Педагогіка того часу жахає винахідливістю в питаннях наруги особистості дитини і жорстокістю, з якою застосовувалися виховні заходи. Наприклад, дорослі наставники «вчили» недбайливих учнів, забираючи форму і видаючи замість неї якусь безглузду одяг, до якої була прикріплена табличка з невтішною інформацією про проступок. З ганебним ярмом горе-учень повинен був пройти процес усвідомлення своєї провини і очищення від поганих думок, а на ділі отримував насмішки і знущання однолітків, приниження і досаду.
Позбавлення обіду
Випробування, через яке пройшли і спадкоємці аристократичних родів, і селянські діти. Неслухняних і зухвалих нащадків карали, не даючи їм їжі. Наприклад, майбутнього імператора Олександра II гувернери не били різками, але характер формували іншими стражданнями — за провини позбавляли зустрічей з батьками або давали за обідом один тільки суп. Дитину могли і зовсім залишити без їжі на якийсь термін, поки не одумається. А в селянських будинках обідати вся родина сідала, і якщо молодший поперек батьки тягнувся до чашки з їжею або балувався за столом, то одразу ж отримував від батька або діда дерев’яною ложкою по лобі.
Чорний стіл
До дівчаткам, як правило, наставниці ставилися більш гуманно: тілесні методи виховання для гімназисток були заборонені, хоча бували і такі випадки. А кара «чорний стіл» вважалося дієвим в жіночому колективі. Якщо учениця була помічена в провини, її позбавляли повноцінного обіду — вона могла приймати їжу тільки за спеціальним столом і тільки стоячи. Крім того, на порушниці порядку повинен бути надітий особливий фартух.
Колінопреклоніння
Пустощі дитини могли обернутися для нього важким фізичним покаранням: після молитви дитина повинен був встати на коліна, піднятися на повний зріст, а потім знову повторити ритуал, причому стільки разів, скільки вважатиме за потрібне його батько. Дорослі змушували свого сина стояти у кутку на колінах з важкими книгами в руках. Така незручна поза буквально через 10 хвилин ставала стражданням, ноги і руки терпли й німіли, коліна боліли, міг пошкодитися меніск колінного суглоба.