У подвигу немає віку: діти — герої Великої Вітчизняної війни
Ще навесні 41-го вони були самими звичайними дітьми: раділи канікул, готувалися до іспитів, насолоджувалися безтурботним дитинством. Сьогодні ми знаємо їх як юних героїв — значення подвигів, які вони зробили під час війни, важко переоцінити. Всі ці діти були удостоєні найвищої нагороди — звання героя СРСР. І все — посмертно. Для нас вони назавжди залишаться дітьми та підлітками, які боролися і гинули нарівні з дорослими проти фашизму і за рідну країну.
Валя Котик
Школяр з українського села Хмелівка боровся з німецькими окупантами з перших же днів війни. Він потайки збирав зброю, боєприпаси, передавав партизанам. А восени неподалік від Шепетівки разом з товаришами підірвав гранатою автомобіль, в якому їхав голова польової жандармерії.
Валя Котик
У серпні 43-го Валя потрапив у партизанський загін імені Кармелюка. А вже в жовтні розвідав, де знаходиться підземний телефонний кабель гітлерівської ставки. Чи треба говорити, що скоро ця лінія була підірвана.
Незабаром після цього Валя, будучи на посаді, зауважив, що карателі влаштували облаву на загін. Хлопчик встиг підняти тривогу, застреливши фашистського офіцера. І партизан не змогли застати зненацька, вони приготувалися до бою.
16 лютого 1944 року Валя Котик був важко поранений у бою за Ізяслав. Він помер наступного дня, через шість днів після свого 14-річчя.
У 1958 році Котику присвоїли звання Героя СРСР. Валя став наймолодшим володарем цього звання. Посмертно.
Марат і Аріадна Казей
Пам’ятник Марату Казею в Мінську
В 1941-му, коли фашисти окупували територію їх повісили маму за те, що вона переховувала у себе поранених партизанів і лікувала їх. Після страти матері Марат і його старша сестра Аріадна пішли в партизани. Їй було 15 років, йому — 11.
Діти активно брали участь в житті партизанського загону: ходили в розвідку, брали участь у рейдах. У січні 1943-го Марат за один з боїв отримав медаль «За відвагу». Аріадна ж відморозили ноги. У польових умовах дівчині ампутували ступню, а потім евакуювали. Марат залишився в загоні.
У травні 44-го Марат з командиром розвідки, повертаючись із завдання, наткнулися на німців. Командира вбили на місці. Юний партизан був важко поранений, але все ж зміг доповзти до найближчого куща і звідти відстрілюватися, поки не скінчилися патрони.
Останнім зброєю у Марата залишилися дві гранати. Одна полетіла в німців відразу. Другу, як згадують очевидці, хлопчик завжди залишав для себе…. І підірвав її, коли фашисти були вже зовсім близько….
Марату було 14 років. У 1965 році, через 21 рік після подвигу, Казею присвоїли звання Героя СРСР. Посмертно.
Саша Чекалін
На фронт юний Сашко потрапив у самому початку війни, встигнувши закінчити вісім класів школи. 16-річний юнак з Тульської області разом з партизанами з винищувального загону «Передовий» трохи більше ніж за місяць встиг серйозно попсувати фашистів: бійці підпалювали склади, підривали автомобілі, спускали під укіс поїзди.
Але вже в листопаді Саша був по-звірячому вбитий. Причому не в бою, а на батьківщині. Знайшовся зрадник — староста села Пескосватое, який розповів фашистам, що в рідному домі в селі відлежується простудившийся юний партизан. Чекалін намагався дати бій німцям, але його зловили і після декількох днів звірячих тортур показово повісили на центральній площі.
Вже в 1942 році Олександру Чекалину було присвоєно звання Героя СРСР. Посмертно.
Льоня Голіков
Пам’ятник Олені Голікова в Великому Новгороді
У свої 16 років Льоня виглядав не старше 14. Худенький, невисокий — ніхто й уявити не міг, що цей хлопчина, який ходить по селах і жебракує, насправді помічник партизан. І що саме завдяки Голікову бійці знають, де розташовані фашистські війська і скільки у них техніки.
У 1942-му Льоня вступив у 67-й загін 4-ї Ленінградської партизанської бригади. І виявився грізним і гідним суперником для фашистів. За рік Голіков встиг взяти участь у 27 бойових операціях, винищити 78 німецьких військових, підірвати 14 мостів, в тому числі два залізничних, підірвати дев’ять автомобілів з боєприпасами… А ще добути важливі документи: креслення і опис нових зразків військових хв, донесення в гітлерівську ставку і багато іншого. Всі ці папери в портфелі німецького генерал-майора інженерних військ Ріхарда фон Виртца, чию машину юний боєць розбив у серпні 42-го на шосе Псков — Луга.
За цей подвиг Льоня був представлений до «Золотої Зірки» та звання Героя Радянського Союзу. Але нагороди знайшли його лише посмертно — в січні 1943-го Голіков загинув у бою з німецьким каральним загоном.
Зіна Портнова
Зінаїда Портнова — дівчинка-партизан. До свого повноліття дівчина не дожила трохи більше місяця — в січні 1944-го, після тривалих і болісних тортур її розстріляли. Але за весь цей час піонерка не видала своїх товаришів — членів підпільної організації «Юні месники». З початку війни вона брала активну участь в поширенні листівок серед населення і диверсіях проти загарбників.
А народилася Зіна в Ленінграді. Після 7-го класу поїхала до родичів у Білорусь на канікули. Там її і застала війна.
З 1942-го Зіна стала підпільницею. В 43-му пішла в партизани, влаштовувала диверсії в тилу ворога. Але в грудні цього ж року дівчину заарештували — її здали колишні ж соратники, переметнувся на бік ворога.
Зіну довго катували, витончено. Обіцяли помилувати, якщо вона видасть товаришів. Портнова мовчала. Лише одного разу, не витримавши, спробувала бігти: під час допиту схопила зі столу пістолет німецького слідчого, застрелила його і ще двох фашистів. Але її схопили.
10 січня 1944-го Зіну розстріляли. А в 1958-му їй було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Борис Царіков
На фронт Боря потрапив до 16 років, закінчивши середню школу в Гомелі. Він служив у розвідці. В жовтні 43-го Царіков разом з групою саперів переправився через Дніпро і поставив на правому березі червоний прапор.
П’ять діб йшли бої за розширення плацдарму. Все це час Царіков разом з товаришами утримували територію. При цьому Борису доводилось кілька разів повертатися на протилежний берег, доставляти в штаб донесення.
За форсування Дніпра Борису присвоїли звання Героя Радянського Союзу. А через два тижні після цієї події і свого повноліття єфрейтор Царіков загинув у бою, так і не встигнувши дізнатися, що удостоєний найвищої державної нагороди.
Володя Єрмак
Пам’ятник Володі Єрмаку в Коломиї
Володя Єрмак в 1941-му перейшов у десятий клас. Коли почалася війна, він домігся, щоб його взяли в добровільний комсомольський полк, що складається з 15-17-річних школярів.
У липні 1943 року він закрив тілом амбразуру фашистського дзоту на Чортовій висоті під Синявино, давши можливість своїм товаришам атакувати ворога, який засів на правому березі Неви. За свій подвиг нагороджений орденом Червоного Прапора і званням Героя Радянського Союзу. Посмертно.