Жінці зробили екстрене кесарів з-за головного болю
А після пологів молода мама впала в кому. Свого новонародженого малюка вона могла і не побачити.
«У мене була ідеальна вагітність. Навіть вранці не нудило, я спокійно ходила на роботу аж до 38 тижнів», — розповідає 27-річна Бекі Рул. А потім у неї раптом почалася сильна мігрень. Врятуватися від головного болю було нічим: вагітним підходять не всякі медикаменти. За день до передбачуваної дати пологів стан Беккі погіршився: почала плутатися мова. Не на жарт стривожений наречений Беккі відвіз дівчину до лікарні.
Оглянувши її, лікарі відразу ж відправили Беккі на кесарів: і її серце, і сердечко малюка билися в загрозливому темпі. Малюк Джексон народився цілком здоровим хлопчиком вагою 3600 грамів, а ось Беккі ще належало боротися за власне життя. Після операції у неї почалися судоми, а за результатами аналізів у молодої мами діагностували менінгоенцефаліт — запалення мозку і мозкових оболонок. Це захворювання можуть викликати і бактерії і віруси. Беккі довелося ввести в медикаментозну кому.
«Лікарі оцінювали мої шанси вижити як один з п’яти. Причому говорили, що якщо я прийду в себе, то не зможу ні ходити, ні говорити, що втрачу пам’ять. Ніхто не знав, у якій частині мозку гніздиться інфекція. Я досі поняття не маю, як її підхопила», — говорить Беккі.
У комі дівчина провела два тижні. Ще три — на реабілітації. Весь цей час про малюка дбав її наречений. Він щодня відвідував Беккі, приносив їй крихітку Джексона, вчив дівчину годувати власного сина з пляшечки, сам змішував суміш для годування. Подумати тільки, свого малюка мама побачила через кілька тижнів після появи його на світло.
«Мені дуже пощастило, що лікарі встигли вчасно зробити кесарів. Джексон не постраждав із-за інфекції, яка знищила мою пам’ять». Незважаючи ні на що, Беккі щаслива.
Виписку Беккі з лікарні перетворили на свято, але вона його абсолютно не пам’ятає. Їй довелося вчитися заново чому: рухатися, ходити, говорити. Спершу вона могла вимовляти тільки невиразні звуки. Тримати пляшечку з молоком їй вдавалося величезними зусиллями. А щоб взагалі згадати про те, що треба погодувати дитину, довелося поставити нагадування на телефон. Дівчина перестав відчувати голод чи ситість, навіть слиновиділення контролювати не виходило. Але, незважаючи ні на що, маленький Джексон був світлом в її житті — Беккі намагалася повернутися до нормального життя, щоб бути вдома, з родиною.
«Нам ще дуже пощастило. Все могло бути набагато гірше — інфекція мозку часом призводить до жахливих наслідків, — каже Беккі. — А у мене все вийшло. Джексону вже рік, і ми обидва абсолютно здорові».