25 березня — Всесвітній День пам’яті жертв рабства
Повністю цей день, заснований ООН у 2006 році, звучить як «Міжнародний день пам’яті жертв рабства та трансатлантичної работоргівлі». Саме трансатлантична работоргівля вважається наймасовішим в історії людства насильницьким переміщенням людей на величезні відстані. Мова йде за різними підрахунками про 22-100 мільйони жителів Африканського континенту, які насильно покидали свою батьківщину протягом чотирьох століть. Більшість з них вмирали в дорозі від голоду та хвороб і від непосильної праці на чужині.
Насправді існувала работоргівля в Африці століттями, в тому числі і зовнішня, в основному арабська. Однак величезні масштаби вона прийняла в XVI столітті у зв’язку з великими географічними відкриттями, коли почався вивіз рабів в так званий Новий Світ. Варто відзначити, що трансатлантична торгівля народилася зовсім не з ненависті до темношкірого населення Африканського континенту. Більшість плантаторів, які використовували рабську працю, не ставилися до своїх працівникам ні добре, ні погано. Вони взагалі про них не думали. Капіталістів цікавили лише доходи. Як говориться: тільки бізнес і нічого особистого.
Заклопотані виключно отриманням прибутку, купці вивозили з кожним роком все більше і більше африканців. За невільниками споряджали цілі кораблі. Товар, який перебував на борту судна, обмінювали на рабів. Зрозуміло, що, керуючись жадібністю, бізнесмени того часу прагнули вивезти одним рейсом сотні і тисячі людей. Найчастіше майбутні працівники плантацій «подорожували» через океан в жахливих антисанітарних умовах і гинули від всіляких хвороб ще по дорозі до Нового Світу. За деякими даними, в дорозі помирав кожен шостий. І ця обставина також підштовхувало рабовласників до збільшення «партій» рабів.
Але і тих, хто неушкодженим добирався до місця призначення, чекала далеко не райдужна життя. Мало того, що темношкірі чоловіки і жінки працювали і жили часом в нелюдських умовах, так ще й їх власник міг зробити з ними все що завгодно. Найчастіше практикувалися тілесні покарання. Різноманітним видам тортур навіть давали назви. Наприклад, «сходи» – це покарання бичем раба, прив’язаного до сходів, а «сепо» представляло з себе надягання на раба своєрідною гамівної сорочки з дерева; в такому вигляді «провинився», повинен був лежати добу безперервно під палючим сонцем без їжі і пиття. Йшли в хід і металеві нашийники, та ланцюга на ноги. На рабів, які від нестачі харчування поїдали листя цукрового очерету, одягали залізні маски, закриваються на ключ. Та й показові страти, для яких використовували «модні» тоді гільйотини, теж рідкістю не були.
Крім згаданого вище цукрового очерету, на плантаціях вирощували каву, тютюн, бавовна. Все це продавалося в європейські країни. Саме ці товари і стали об’єктами бойкоту, який наприкінці XVIII століття оголосили противники работоргівлі і рабської праці. Учасники британського руху закликали людей у всіх країнах не вживати тростинний цукор і інші перераховані продукти. Вони чудово розуміли, що рабство – це бізнес. А якщо цей бізнес перестане приносити дохід, то ганебна сторінка в історії світу буде, нарешті, закрита. І гуманісти виявилися праві. Принаймні бойкот продуктів невільничої праці став одним з поштовхів до заборони рабства у Великобританії. Англія оголосила про скасування рабства та работоргівлі ще в 1807 році, але рабство в британських колоніях було заборонено лише через 26 років.
Тим не менш саме Великобританія почала просувати питання про скасування рабства на міжнародну арену. Під тиском англійців влади інших держав теж стали відходити від торгівлі людьми. По суті офіційна трансатлантична работоргівля припинилася в 1860-х роках. Однак підпільно (коли чорношкірих жителів Африки перевозили контрабандою) вона продовжувала існувати до 1890 року. Саме тоді на міжнародній Брюссельській конференції був прийнятий генеральний акт про боротьбу з работоргівлею. Хоча деякі історики вважають, що гуманізм і тут був ні при чому. Просто до того моменту промисловість почала розвиватися стрімкими темпами, і популярність придбало африканське пальмова олія, необхідне для змащення механізмів. Так і прямий обмін з Африкою став вигідніше. І знову бізнес!
Але не тільки Великобританія відмовилася від рабства в 1807 році. Тоді ж це зробили і Сполучені Штати Америки. Закон про заборону ввезення рабів Конгрес США прийняв 2 березня 1807 року. У 2006 році, тобто через 199 років після виходу в світ згаданих законів Генеральна Асамблея ООН задумалася про майбутнє святкування двовікової ювілею скасування рабства. З цієї причини і був заснований Міжнародний день пам’яті жертв рабства та трансатлантичної работоргівлі. Його вирішили відзначати щорічно 25 березня. З тих пір саме в цей день по всьому світу проходять різні пам’ятні заходи, присвячені рабства. Вшануймо й ми пам’ять тих, хто прожив своє життя в ланцюгах. Тим більше, що рабство на планеті до кінця не викорінено досі.
Джерело