Гіркий хліб-сіль

Фото: nyul/Rusmediabank.ru

Колишній селянке волею долі довелося жити в місті. Зараз, маючи на руках двох дітей, Олена вважає, що все одно не зможе забезпечити їм гідне майбутнє.

Суворе дитинство

Навіть дату свого народження: п’ятниця, тринадцяте, Олена називає нещасливою. Напевно, тут справа зовсім не в марновірстві. Так вже склалося, що ще в дитинстві вона в повній мірі відчула всю свою несчастность. У десять років їй довелося доглядати за малолітньою братиком. А в чотирнадцять – за іншим. Вона рано зрозуміла, що таке маленька дитина: навчилася сповивати, купати, годувати і укладати спати. Сама ж лягала далеко за північ, адже треба було зробити ще й уроки. Маму свою Олена шкодувала, хоч як крути, та все ж недолугою. Маючи вже двох дітей, вона вийшла заміж і не побоялася народити ще стільки ж. Вітчим не відрізнявся доброю вдачею, теж любив попивати. В такі хвилини діти ховалися по своїх кутках. Особливо діставалось від вітчима Олені.
– Ти знову не помила посуд, ледащо, – кричав він на невзлюбившуюся пасербицю. – Що втупилася, чуєш, братику кричить, іди, заспокой його.

Отримавши стусана, ні в чому не винна дівчинка, що йшла до ліжечка братика. У ці хвилини вона ненавиділа не лише злого і вічно п’яного вітчима, але і за всіх на світі, навіть себе. Вона не розуміла, чому, за що їй так діставалося. А мама спокійнісінько сиділа за столом, на якому ніколи не наводився порядок, вже майже засинаючи після чергової порції самогону.

Четверо дітей забирали багато сил у людини дбайливого і відповідального. Але Оксана Іванівна не мала звички турбуватися про дітей. Їй було наплювати, що вони сопливі, в грязі, повзали по нетопленій хаті. Набагато зручніше було звалювати справи на старшу дочку. Це потім, через роки, її все-таки позбавлять батьківських прав і відберуть малолітніх дітей. А поки після уроків чотирнадцятирічна дівчинка підробляла технічкою.

І все ж, у сімнадцять років Олені вдалося виїхати в місто, де вона стала одночасно вчитися і працювати. Закінчила училище, здобула професію кухаря четвертого розряду. Стала цілком зрілим, самостійною людиною. Здавалося, живи і радій. А вона і жила. Ленка згадує своє двадцяте літо, свій день народження іноді з тихим смутком, іноді з нестерпним болем. За настроєм. Адже тоді її майже зненацька застало таке глибоке і солодке почуття – любов.

Просто співмешканка

В той день з дівчатками Олена вирушила на пляж. Стояла сильна спека, так що не скупатися, хай і не зовсім чистій воді, було гріх. Широкоплечого хлопчину Олена помітила серед молодих людей, які теж прийшли в цей спекотний день до річки. Той сильно відрізнявся від своїх друзів чи м’язистим тілом, то яскравою синню в очах. Олена тоді не могла точно визначити, чим так привабливий став для неї симпатичний незнайомець.

Коли вони познайомилися, Олена й не припускала, що це її доля. Все якось закрутилося, закрутилося, вона і не помітила, як закохалася, як вони стали жити разом. Санька тоді знімав кут в однієї бабусі. Але як кажуть: у тісноті, та не в образі. Так з милим і в курені рай. Ну і що, що цивільний шлюб? Вона ж любила Сашка так щиро і ніжно, що штамп у паспорті здавався їй такою нісенітницею. Багато зараз так живуть. Багато, але коли з’являються на світ діти, все ж свої відносини узаконюють. Їй би тоді відразу настояти на своєму. Але коли? Адже незабаром після народження Ведмедика, через два роки, з’явився на світ Павлик. Саша душі не чув ні в красуні дружині, ні в своїх кровиночках. Він, як будь-який батько, пишався собою, що не який-небудь там бракороб, а справжній мужик: відразу два сина – це тобі не дурниця.

Олександр виявився близьким Олені не тільки по духу людиною, але і за менталітетом. Він, як і вона, народився в селі. У місті знайшов роботу, але коріння тягнули до землі. І одного разу поклик серця переміг голос розуму. І вони переїхали в село до рідні. Правда, для Лени там не знайшлося роботи, так і дітлахи були ще маленькі. Але у Сашка руки золоті: він не тільки лагодив всяку техніку, але і не гребував дрібними заробітками. Так вони і жили в любові і злагоді. Підростали хлопчаки, як дві краплі води схожі на свого батька.

Коли молодшому синові виповнилося дев’ять місяців, Оленці дали кімнатку в гуртожитку, і молода сім’я стала жити цілком незалежно, без догляда батьків. Хоча, може бути, з цього моменту, отримавши відносну свободу, Саша якось відразу змінився. Ні, у Оленки приводу для ревнощів не було. Чоловік завжди був такий ласкавий і турботливий. Коли діти трохи підросли, Лена, щоб якось більш-менш гідно жити, влаштувалася на роботу технічкою тут же, в гуртожитку. Соромно було сидіти на шиї у чоловіка. Поставивши варити обід, Олена встигала перемити всі поверхи, випрати, поприбирати в кімнаті. Усе горіло в її умілих руках. Адже з самого дитинства була привчена до роботи.

Як-то наводячи, як звичайно, вдома порядок, Лена ледь не проколола палець незрозуміло звідки взялася голкою. Кривлячись від болю і посмоктуючи проступають крапельки крові, Олена не на жарт перелякалася. «Добре, що я, а не дітлахи поранилися», – полегшено думала вона, не надаючи особливого значення, звідки тут з’явилася голка. Адже Олена кожен день мила підлоги будинку: все-таки маленька кімнатка. «Може, Сашко заходив, і щось терміново пришити треба було», – майнула думка, і Олена тут же забула про знахідку. Справи не чекають!

Але через тиждень знову знайшла пару голок перед порогом. Ось тоді-то вона і запанікувала. Пішла до сусідки по гуртожитку, з якої, незважаючи на велику різницю у віці, відразу подружилася. Та її лякати не хотіла, але порадила краще дивитися за чоловіком і, взагалі, по сторонах. Тут Ленка несподівано згадала, що нещодавно знайшла розсипану незрозуміло ким сіль. Тоді вирішила, що діти пустували. А зараз замислилася не на жарт. А тут ще щось з Олександром сталося. Наче його підмінили: колись такий люблячий і дбайливий, він став раптом чужим і незрозумілим. Вічно кудись поспішав, посилаючись на термінові справи, замовлення.

В той день він прийшов додому не те щоб п’яний, але явно не в дусі. Накричав на хлопчаків, навіть підняв руку на дружину. Ленка тоді всю ніч проплакала, не розуміючи, що відбувається, звідки така дика злість, такий настрій.

Гірка сіль

На інший день, коли чоловік пішов на роботу, вона знову пішла до сусідки поплакатися в жилетку. А тій, хоч і шкода було молоду подружку, довелося поділитися своїми спостереженнями. Так Ленка вперше дізналася, що у неї з’явилася суперниця. Набагато молодший і стрункіший, напевно, красивіше і краще. Тепер вона зрозуміла, чому чоловік став таким холодним і відчуженим, наче рідною. Але вона вирішила у що б то не стало зберегти сім’ю. «Та все мужики пси, нагуляється, схаменеться», – заспокоювала Олену зріла жінка. «Хоча, знаєш, я свого так і не змогла пробачити, ось тепер одна мучуся».

Але довго шила в мішку не сховаєш. Ось і Санька попався. Вони мало не зіткнулися лоб в лоб.

– Саша, ти куди? Хто ця дівчина?
Ленка стояла, ніби її вразив грім, не в силах зрушитися з місця. Саша, винувато опустивши погляд, не знав, що відповісти. Молода, гарненька дівка, безсоромно пришурившись, безцеремонно розглядала Олену.

– А ти-то хто? Дружина чи що? Та яка ти дружина, ви ж не розписані. Мені Санька сам розповідав.

Оленка слухала і не чула, про що говорила їй незнайомка, вона не розуміла, що відбувається. Перед нею стояв її чоловік, її рідний Сашка, і вів себе зовсім дивно. Раптово в голові промайнула думка: «Я тут якась зайва. Боже, як соромно-то»… Ковтаючи сльози, Лена, не бачачи перед собою дороги, швидко покрокувала геть. Ні ревнощів, ні образи, нічого, тільки якась порожнеча, раптово оселилася в серці, і пекучий біль у грудях, не дає вільно дихати.

А адже вирушила лише в магазин за сіллю і хлібом. Пронизливий запах распускавшихся тополиних бруньок, що нагадував про буяння весни, породжувало в душі ще більшу печаль. Зараз Ленка була придавлена холодної сніговою лавиною, її бив озноб.

В той день чоловік вдома так і не з’явився. Хоча Лена його вже давно пробачила і прийняла б будь, лише б прийшов. Тиждень вона томилася, не знаючи, де шукати непутящого чоловіка. До батьків його йти було якось ніяково. Та ті не особливо жалували свою невістку, навіть до дітлахів не дуже-то тягнулися. Всі справи та справи.

Санька з’явився сам, зібрав речі і знову кудись пішов. Навіть пояснювати не став. Чужий, зовсім чужий і холодний. Молодший син Пашка потягнувся до нього, намагаючись щось розповісти, але той навіть і не глянув на сина. Чи не переступив через нього, і пішов. До неї, до суперниці. У той момент багато суперечливих почуттів боролося в душі ображеної жінки. Олена готова була стояти на колінах, благаючи Олександра одуматися і залишитися. Адже у них же діти. Але, гордо піднявши голову, змовчала, навіть не дозволивши пролитися сльозам. Двері зачинилися. Це був кінець.

Хто допоможе?

Не в силах залишатися в одному селі з коханим, Лена знову зважилася поїхати в місто. «Нічого, проживемо якось. Світ не без добрих людей», – заспокоювала себе надією на краще життя жінка. Свою кімнатку в гуртожитку залишила. Пізніше дізналася від сусідки, що Саша оселився там з молодою подружкою.

У місті важко знайти який-небудь кут або зубожілий приватний будинок за подібною ціною. Лена так і зробила. Хлопчаків влаштувала в школу, сама тут же влаштувалася кухарем. Директор виявилася дуже гарною жінкою – не тільки взяла її на роботу, а ще й допомагати стала. Але на бюджетну зарплату багато не наживеш. Квартплата за будинок, який навесні завжди затоплює, начебто й невелика, плюс на дрова, які вже давно закінчилися. А грошей на придбання нових немає. Ну і допомогу матері-одиначки. Це ж такі крихти, ледве на хліб з маслом вистачає. А у дітлахів одяг і взуття зовсім зносилися. Та й вони ростуть як на дріжджах, не угонишься. Як далі жити? Колишній чоловік аліменти не платить: не розписані були, так і офіційно ніде не працює. Допомагати іноді допомагає, але не грошима. Старшому синові вже одинадцять років, молодшому виповнилося дев’ять. Хто допоможе з речами, з взуттям? На одного Бога і сподівається бідна жінка, та на добрих, милосердних людей. Самій-то їй ніяк не впоратися. Однак при нашій останній зустрічі Олена згадала, що збирається знову їхати жити в село, начебто там краще.

Джерело