Всесвіт висвітлюється сонцем, а людина мудрістю: китайські притчі
«Всесвіт висвітлюється сонцем, а людина мудрістю» – говорить китайське прислів’я. Не дивно, що настільки просту, але вірну думку сформулювали саме жителі Піднебесної. Напевно, жодна країна світу не може похвалитися такою кількістю відомих філософів. Взяти хоча б того ж Конфуція або Лао-цзи. Та й народна мудрість від філософів не відставала. Яскравий приклад тому – китайські притчі, завдяки яким людина вчиться не на своїх помилках, а на чужих. Кажуть, саме так і роблять мудрі люди.
Слово
У знаменитого китайського філософа Мо-цзи був учень Цзи-цінь. Одного разу Цзи-цінь задумався над тим, як би йому навчитися розмовляти з людьми таким чином, щоб ті його слухали і розуміли. З цих питань він звернувся до свого вчителя. Мо-цзи, як і личить філософу, відповів учневі алегорично:
– А ти знаєш, як розмовляють жаби, жаби і мухи? Цілими днями вони бурмочуть, квакають і дзижчать. Але зазвичай ці звуки людям не дуже подобаються. Зовсім інша справа – півень. Як тільки він заспіває, всі прокидаються і радіють новому дню. Тому важливо не те, що ти скажеш, а коли. Тільки вчасно вимовлене слово принесе користь.
Сова
Біля одного села жила сова. Люди цінували птаха за те, що вона ловила мишей, але ненавиділи за те, що вона ухала ночами. Невдоволення жителів села все наростало, і в один прекрасний день горлиця побачила, як сова почала збирати речі.
– Що ти робиш? – запитала горлиця.
– Я їду, – відповіла сова. – Тутешні люди не люблять мене, не цінують мою допомогу. Переберуся в інше село. Може бути, там я буду користуватися належною повагою.
Але горлиця розсміялася:
– Люди ненавидять не тебе, а твоє ухання. Якщо ти будеш робити це тихіше або взагалі будеш мовчати ночами, ставлення до тебе зміниться в кращу сторону!
Опудало черепахи
Як-то раз китайський імператор дізнався про те, що в горах живе дуже мудрий відлюдник. Правитель відправив до самітника послів для того, щоб ті вмовили його зайняти пост міністра. Але, почувши пропозицію послів, відлюдник розреготався. Заспокоївшись, він раптом запитав послів:
– А правда, що в святилище імператора встановлено опудало черепахи, панцир якої інкрустований дорогоцінним камінням?
Візитери відповіли ствердно.
– Погляньте на цю брудну черепаху, – сказав у свою чергу відлюдник і вказав на черепаху біля своїх ніг. – Як ви думаєте, вона погодилась би помінятися місцями з опудалом у вівтарі?
Коляска з золотими драконами
Жив у Китаї один великий правитель по імені Вей. У Вея була улюблена коляска, прикрашена золотими драконами. Правитель нею дуже дорожив і навіть видав указ, згідно з яким кожен, хто ризикне скористатися його коляскою, підлягав смертної кари.
Але цінував Вей не тільки свою коляску. Був у нього і улюблений чиновник Ні Цзи-ся. Правитель завжди ставив його в приклад іншим своїм підданим. Одного разу у чиновника захворіла мати. Недовго думаючи, Ні Цзи-ся стрибнув у коляску Вея і помчав за лікарем.
На наступний день Цзи-ся з’явився до правителя з повинною”: він знав, що його чекає смерть. Однак Вей раптом вручив чиновнику золоту вазу, заявивши придворним:
– Ні Цзи-ся – це зразок любові! Він був готовий пожертвувати своїм життям заради життя матері!
Собака і дзеркало
Жив-був в Китаї один могутній правитель. Одного разу він звелів своїм поданими побудувати незвичайний палац, замість стін, стель і підлоги в якому були б дзеркала. Але жити в такому палаці правитель не зміг. Як-то раз в порожні кімнати забігла собака. Побачивши навколо себе безліч інших собак, вона почала гавкати. Але чим більше тварина злилось, тим завзятіше ставали і «противники». Всю ніч собака билася з власними відбитками і до ранку померла.
Гора
У підніжжя однієї з найвищих гір Китаю жив селянин зі своєю сім’єю. Односельці селянина постійно скаржилися на те, що для того, щоб потрапити кудись, їм треба підійматися на гору або обходити її колом. І одного разу селянин вирішив перемістити гору в бік. Тоді він був уже старий, а тому покликав на допомогу своїх дорослих дітей і онуків. Але сусід посміявся над ним:
– Тобі вже майже дев’яносто років! Ти не встигнеш закінчити роботу!
Але селянин не розгубився:
– Якщо я буду працювати кожен день, і точно так само будуть надходити після моєї смерті мої діти, а потім і внуки, то в один прекрасний день нам вдасться перенести гору. І тоді всі в селі будуть поминати нашу сім’ю добрим словом.
Одна монета
Жив-був в одному селі дуже бідний чоловік. Як-то раз він прокинувся вранці і зрозумів, що в його будиночку не залишилося навіть жменьки рису. Бідняк вирушив до місцевого багатія і попросив у нього в борг одну монету. Але багач розлучатися з грошима не хотів і сказав візитерові:
– Приходь через місяць. Я дам тобі не одну, а тридцять монет. Бачиш, який я добрий. Ти просиш у мене всього одну монету, а я даю тобі в тридцять разів більше!
Бідняк зітхнув:
– Сьогодні я побачив у пересохлому струмку рибу. Вона попросила мене принести їй хоча б одне відро води. Але я запевнив рибу в тому, що через місяць принесу їй не одне, а відразу тридцять відер води.
– До чого це ти? – запитав багач.
А бідняк відповів:
– До того, що допомагати треба живим, а не мертвим.
Джерело