10 жахливих речей, які жінки терплять під час пологів
Потім, вже виписуючись додому, молоді мами кажуть, що бог з ними, з муками, головне — що малюк ось він, рідненький, нарешті-то з’явився на світ. Негатив поступово стирається, але ніколи не йде до кінця.
1. Розкриття вручну
На жіночих форумах кожна друга жінка скаржиться на те, що лікар при огляді намагався вручну збільшити ступінь розкриття шийки матки. І ці спогади мучать ще довго: пекельна біль настільки, що навіть сутички перед нею меркнуть. Анестезію адже до цього моменту ще не зробили. Ускладнює ситуацію ще й те, що нерідко акушери ведуть себе, м’яко кажучи, недружньо: не пояснюють, що і навіщо роблять, не попереджають, що може бути боляче. Та ще й прикрикнути можуть — мовляв, не кричи.
2. Клізма
Зараз у пологових будинках мало-помалу відмовляються від цієї практики — обов’язкової клізми перед пологами. Раніше вважалося, що ця процедура необхідна в ім’я дотримання санітарно-гігієнічних норм. Але останні дослідження показали, що різниці немає ніякої — що з клізмою, що ні. А багато породіллі знають, як ця процедура може бути неприємна і принизлива. Та ще й страшно — здається, що народиш прямо в туалеті.
3. Сутички
Вони набагато болючіше, ніж, власне, пологи — якщо все йде нормально, без ексцесів. Перейми тривають годинами, виснажують, з кожною годиною стають все болючіше. При цьому далеко не завжди сутички дозволяють перечікувати так, як зручніше самої породіллі: примушують лежати в одному положенні під КТГ. Та ще й вилаяти можуть, якщо датчики з’їхали — а як тут будеш лежати нерухомо, коли від болю очі запоною застилає.
4. Невмілий анестезіолог
«Сядь ось так. Ні, ось так. Не ворушись» — команди, які виконати іноді просто неможливо. У підсумку голка для епідуральної анестезії раз за разом не входить туди, потрапити в потрібне місце медику вдається рази з третього-четвертого. Звичайно, так буває не кожного разу. Але якщо вже пощастило — не позаздриш. А якщо додати до цього ще моторошні історії про ускладнення після анестезії…
5. Епізіотомія
Якщо дитина великий, то роблять розріз промежини, щоб уникнути розривів: зашити рівний розріз набагато простіше, гоїтися він буде легше. Але приємніше від цього не стає. Деякі мами скаржаться, що епізіотомію роблять практично наживую, без знеболення. А то і зашивають як попало, потім починаються муки зі швами. І в будь-якому випадку сидіти після такого втручання заборонено. Годувати дитину припадає лежачи, є — як завгодно, хоч стоячи.
6. Розриви
Теж, на жаль, не рідкість. Що при розриві тканин відчуває жінка — навряд чи можна уявити. Іноді після пологів доводиться накладати десятки швів, іноді це роблять, знову ж таки, судячи по скаргах на форумах, без знеболення. Гоїтися такі шви можуть місяцями.
7. Вторинні сутички
Вони можуть бути такими ж болісними, як і самі перейми. Коли матка починає скорочуватися, живіт знову починає хворіти, ніби пологи пішли по другому колу. Приймати знеболюючі при цьому не можна, якщо годуєш грудьми — а в пологовому будинку все-таки роблять спроби налагодити грудне вигодовування, якщо ситуація не виходить за рамки звичайної. Благо вони швидко проходять — в нормі.
8. Ручне відділення плаценти
Зазвичай плацента відходить сама приблизно через 5-30 хвилин після того, як на світ з’явиться немовля. Але якщо вона вростає в м’язовий шар матки, лікарям доводиться відокремлювати її насильно. Зазвичай процедуру проводять під наркозом. Вона нескладна, але наркоз є наркоз, втручання є втручання. Але, якщо цього не зробити, потім доведеться робити вишкрібання матки, а це в рази гірше.
9. Стимуляція окситоцином
Коли є показання, процедура абсолютно виправдана. Справа в тому, що якщо перейми йдуть вже довго, а розкриття все немає, то мама вимотується, і у неї потім просто немає сил народити. Та й безводний період триває занадто довго, що погано позначається на здоров’я немовляти. Окситоцин застосовують, щоб прискорити пологи. Сутички починають наростати дуже швидко. І стають дуже болючими, набагато болючіше, ніж без окситоцину.
10. Хамство персоналу
Мало того що боляче і страшно, так тобі ще хамлять, «тикають», репетують, нічого не пояснюють. А здавалося, що ці люди тут, щоб допомогти! «А вагітніти не боляче було? Ось тоді й треба було кричати!» — такі фрази, а то й гірше, на жаль, не рідкість. Хочеться вірити, що коли-небудь відношення до вагітним та породіллям зміниться. Але аж надто це повільний процес.